Хочу жити я в середньовіччі,

Серед квітів та єдинорогів,

Серед замків, плющем оповитих,

Серед поні, віслюків, драконів.

Хочу, щоб була в мене принцеса,

І щоби вона мене чекала.

Хай співає, або буде поетеса,

Або буде поетеса, що співає.

Серце моє бажає зізнання -

З впевненістю кохати.

Чула, немає страховки кохання -

Треба ризикувати.

Але острах розчарування

Каже, що треба чекати -

От і бажаю наразі зізнання…

((Замість, щоб просто покірно чекати…))

Отаких вона пісень співає,

А це вже якась емансипація.

Хай сидить у замку та чекає,

Сни оповідає, що їй сняться.

Певно, треба жити у печері,

А не у середньовіччі.

Буде там костер серед оселі,

І вона буде вести себе, як личить.

Серце моє бажає зізнання -

З впевненістю кохати.

Чула, немає страховки кохання -

Треба ризикувати.

Але острах розчарування

Каже, що треба чекати -

От і бажаю наразі зізнання…

((Замість, щоб просто покірно чекати…))

Божевільний світ!

Навіть в печері

Дівчина від мене щось чекає.

Краще повернуся я до дівчини своєї,

Вона зрозуміє та розтане.

Хоч вважав я, що відповідати

На її питання не прийдеться,

Пішли ми заяву подавати,

І було весілля, як ведеться.

Вже не хочу я середньовіччя,

Вже не хочу замків та драконів.

Зрозумів я, що жити егоїстом

Дівчина ніколи не дозволить.