Про кохання по за межами епох (© text)

Ніч була місячна. ЗОрі світили.

Ми із кіно повертались додому.

Не памʼятаю, що ми дивились.

Саме тоді тебе вперше поцьОмав…

Наші серця калатАли невпИнно.

МІстом ми йшли, за руки тримались.

Наші батьки нам не дзвонили,

Бо про мобілки ще й гАдки не мали.

Очі твої так яскраво світились,

Навіть сильніш, ніж Венера на небі.

Я все дивився у них і дивився…

Але додому вже було треба…

Так ми гуляли і милувались

Виключно тільки в реалі, в офлАйні.

І про компʼЮтери мало що знали.

А телефон був стаціонарним.

Камʼяний вік? Ну, не зОвсім. Не зОвсім.

БУло кіно, телебАчення бУло.

Нам цього бУло бІльше, ніж дОсить.

БУли ми Юні і трохи безумні…

Люди простІ ми, не номенклатУра.

Не дуже пускали нас за кордОни.

Та ми про таке навіть не дУмали,

Оскільки щасливими ми булИ вдома.

Щастя не мОже бУти суспільним.

Дехто про це, мОже, й не знає.

У кожнім суспільстві можна бути щасливими,

І порЯдки на це мало впливають.

Що є свобода? - Діла не має

Людям до того, що хОче правитель.

Люди свій шлях у житті обирають. (І правителя теж.)

Люди повинні не мерти, а жити.

Бо той правитель – то така сама,

Як і усі громадяни, людина.

Якщо міняти – царем він не стане.

Крісло займать довго він не повинен.

Устрій змінився. Змінилась епоха.

Це – мішурА.

Не змінилась любов.

Бо вічне є.

То є заповідь Бога.

Бог є любов.

Бог є любов.

А чи мобільні у нас телефони,

Чи ми літаєм тепер на таксі –

Все мішурА це.

ЛІтнім відОмо,

Що головнЕ.

То ж спитАйте у них.

Ніч була місячна. Зорі світили.

Ми із кіно повертались додому.

Не памʼятаю, що ми дивились.

Саме тоді тебе вперше поцьОмав…

Наші серця калатАли невпИнно.

МІстом ми йшли, за руки тримались.

Добре, батьки наші нам не дзвонили,

І милуватись не заважали.

Очі твої так яскраво світИлись,

Навіть сильніше, ніж зІрки на небі.

Я все дивився у них і дивився…

Мені до сих пір в них дивитися трЕба…

Ніч була місячна. Зорі світили.

Ми із кіно повертались додому.

Не памʼятаю, що ми дивились.

Саме тоді тебе вперше поцьомав…