Мені б додо́му поверну́тись,
Де вiтер гРaє між верши́н,
Де дру́зі ра́ді зустрічати,
І світ здає́ться не таким чужи́м.

Де ра́нки ди́хають тума́ном,
І кличе рі́чка в далечі́нь,
Де ко́жна сте́жка се́рцю зна́на,
Мені б додо́му хоч на ми́ть…

Мені б додо́му поверну́тись,
Де па́хнуть травами поля́,
Там, де сади́ зелені́ кві́тнуть,
І ти́ша ні́жно обійма́.

Де ве́чори горя́ть багаттям,
А зо́рі па́дають з небе́с.
Де все знайо́ме, все — як впе́рше,
І ко́жен до́тик ма́є се́нс.

Мені б додо́му поверну́тись,
Де ве́чір сві́чкою гори́ть,
Де ха́та па́хне те́плим ті́стом,
А ма́ти пі́сню шепоти́ть.

Де час пові́льно йде́ під но́ги,
І не жене́, а про́сто йде́.
Де на́віть спо́гади — не ті́ні,
А що́сь, що ще в мені живе́.

Мені б додо́му поверну́тись,
Де сад рясні́є від плоді́в,
Де ко́жен ка́мінь зна́є кро́ки,
А ві́тер ла́гідний, як спів.

Піти́ би з ба́тьком на риба́лку,
Де вра́нішній туман пливе́,
Де со́нце ро́сами здійма́єсь,
А спо́гад се́рце обплете́.

Мені б додо́му поверну́тись,
Хоч на хвили́ну, як колись,
Щоб се́рце зно́ву втихоми́рив
Ба́тьківський по́гляд теплий, чист.

Мені б додо́му поверну́тись,
Хоча́ б на по́дих, на світа́н,
Щоб зно́в відчу́ти — все́ на мі́сці,
І я́ ще є, і світ не зва́н.