Мені б додо́му поверну́тись,

Де вiтер гРaє між верши́н,

Де дру́зі ра́ді зустрічати,

І світ здає́ться не таким чужи́м.

Де ра́нки ди́хають тума́ном,

І кличе рі́чка в далечі́нь,

Де ко́жна сте́жка се́рцю зна́на,

Мені б додо́му хоч на ми́ть…

Мені б додо́му поверну́тись,

Де па́хнуть травами поля́,

Там, де сади́ зелені́ кві́тнуть,

І ти́ша ні́жно обійма́.

Де ве́чори горя́ть багаттям,

А зо́рі па́дають з небе́с.

Де все знайо́ме, все — як впе́рше,

І ко́жен до́тик ма́є се́нс.

Мені б додо́му поверну́тись,

Де ве́чір сві́чкою гори́ть,

Де ха́та па́хне те́плим ті́стом,

А ма́ти пі́сню шепоти́ть.

Де час пові́льно йде́ під но́ги,

І не жене́, а про́сто йде́.

Де на́віть спо́гади — не ті́ні,

А що́сь, що ще в мені живе́.

Мені б додо́му поверну́тись,

Де сад рясні́є від плоді́в,

Де ко́жен ка́мінь зна́є кро́ки,

А ві́тер ла́гідний, як спів.

Піти́ би з ба́тьком на риба́лку,

Де вра́нішній туман пливе́,

Де со́нце ро́сами здійма́єсь,

А спо́гад се́рце обплете́.

Мені б додо́му поверну́тись,

Хоч на хвили́ну, як колись,

Щоб се́рце зно́ву втихоми́рив

Ба́тьківський по́гляд теплий, чист.

Мені б додо́му поверну́тись,

Хоча́ б на по́дих, на світа́н,

Щоб зно́в відчу́ти — все́ на мі́сці,

І я́ ще є, і світ не зва́н.