Два світи (© text)

Він прилетів до її міста іздалЕку.

По центру йшов він – і її побАчив.

Чому сАме сюди колись приніс її лелЕка?

Якби жилА десь пОруч, булО би все інАкше.

А зАраз вона його не розуміє:

Не вчив нікОли він її рідну мову.

До того ж і англійською він не володіє.

І лише пОсмішка – його до неї слово.

Ах, краса її й манери

До кохання довели.

Розуміє, що без неї

Неможливо на землі,

Та вони – то два світи,

Їх в єдине не звести.

Йому краще не бажати

Здійснення своєї мрії.

Лише щиро посміхАтись –

Бо це все, що він уміє.

Дуже складно передАти

ДУмки, почуття, надію.

Справді, як же їй сказАти –

Вона це не зрозуміє.

Ах, краса її і вірші

До кохання довели.

Розуміє, що найліпше

Жити без надії.

Бо вони – то два світи,

Їх в єдине не звести.

Він спускАється на зЕмлю:

Вирогідність збудувАти

Путнє щось із інозЕмкою

Неймовірно малувАта…

Та бажАє сподівАтись:

ШАнси все ж не нульові.

Як про це їй розказАти?

Пояснити як це їй?

Ах, красА її та жАрти

До кохання довели.

Розуміє, що не вАрто

Мати на взаЄм надію,

Бо вони – то два світи,

Їх в єдине не звести.

Маше він на все рукою:

Хоче спрОбувати він -

І спілкується з любовʼю

Із країни своїх снів.

Він не має більш спокОю.

Каже: зіронька моя! -

І у вир цей з головОю

Він пірнАє навмання.

Ах, красА її та рОзум

До кохАння довели.

Розуміє: несерйозно

Мати на взаЄм надію,

Бо вони – то два світи,

Їх в єдине не звести.