Обійми так, щоб біль відступив,

Щоб ніч замовкла і час завмер.

Торкнись, і серце пульсує знов,

Як перший подих після зими.

(Ближче, ще ближче…)

(Дихай зі мною…)

Наповни теплом кожен шрам,

Щоб біль розчинився в руках.

Тримай, поки зорі горять,

Поки ніжність між пальцями стелиться.

Нам не треба слів, тільки дотик один –

І душа не тремтітиме в темряві.

(Тримай, не відпускай!)

(Щоб серце не змерзло!)

Ми мовчали, та шепотіли шкірою,

Дихали світлом, дихали вірою.

Кожен рубець, що життя залишило,

Я вкрию теплом, щоб минуле не снилось.

Тримай, поки зорі горять,

Поки ніжність між пальцями стелиться.

Нам не треба слів, тільки дотик один –

І душа не тремтітиме в темряві.

Обіймайтеся міцно, до хрусту кісток,

До зуду клітин і мурах на шкірі,

Наповніть любов'ю кожну з дірок,

Кожен шрам на тілах уцілілих...

Бо саме зараз це надто важливо,

Допоки навколо триває війна.

Подаруйте надію на диво

Тому, кого полонила лютнева зима.

Станьте для когось зіркою в небі,

Що шлях серед ночі знайде.

Підтримайте, коли це так треба,

Щоб ваші серця не втратили все.

Підтримайте, коли серце втомилось,

І віра ледь-ледь дожива.

Станьте тим, хто життя запалив би,

Коли в душу приходить зима.

Будь для когось тією зорею,

Що світло знайде у пітьмі.

Підтримай, коли це так треба,

Щоб серце не стало зимним.

Тримай, по

ки зорі горять,

Поки ніжність між пальцями стелиться.

Нам не треба слів, тільки дотик один –