Ще назва є та річки вже немає

Верби висохли мов тіні у журбі

І тільки вітер тоскно погойдає

Те що лишилось в тихому гнізді

Сидять у травах зморені думки

Що колись води гойдались так багаті

Тепер самотність тягне два шляхи

Душа криницю видивляє у затяті

І степ гудить і спека всюди тліє

Все спрагле небо просить золотої зливи

Та звідусіль лише дорожній пил летить

І в полі крик десь дикий відчай лине

Пір’їною качка небо креслить мов

Сліди її тікають вдалеч плавко

Вона вже знає шлях як слід до снов

Залишивши на степах пустельну зжавку

А час іде і тінь стискає ранок

Степи плачуть у мовчанні без кінця

Лиш проблиск в озері нагадує останок

Де серце б’ється без імен й без лиця

І степ гудить і спека всюди тліє

Все спрагле небо просить золотої зливи

Та звідусіль лише дорожній пил летить

І в полі крик десь дикий відчай лине