М-м-м-м-м

… СтавОк із рИбою,

де плАтиш якІсь грОші -

І лОвиш вУдкою

пліткУ і карасІв.

Де Іноді траплЯються

хорОші,

І бІлі, і дзеркАльні

коропИ.

ВстаЄш рибАлити

ще до світАнку.

СОнний

За дІдом з вУдкою

тихЕнько так прямУєш.

Вже на ставкУ

з-за лІсу схОдить сОнце.

А рИба грАє –

і ти плЕскіт її чУєш.

СтоЇш і дИвишся

на вОду.

Там стрибАє

На лЕгкій рЯбі

перО - поплавОк.

Чи вдАло,

чи не вдАло

витягАєш

з водИ чи рИбу,

чи лишЕ

пустИй гачОк.

А сОнце

підіймАється все вИще -

І з дІдом вже додОму

йдеш мерщІй.

ТодІ ти ще не знАєш,

що напИшеш,

В майбУтньому,

про це усЕ вірші.

Тоді ти ще не знаєш,

що край рідний

Знов буде відбиватись

від навали.

Що неспроста

під стріхою у діда

Трофейний «ВАльтер»

із набоями ховали.

Тоді ти ще не знаєш,

що з війною

До нас приходили

з усіх боків чужинці,

І раз за разом

мІцною стінОю

Вставали за Вкраїну

українці.

Дід воював

на бОці України -

Тоді звалась вона УРСР.

І, як відОмо

нам всім стало нині,

Завжди з війни нарід

додому зброю пер.

Це в перші дні

допомогло відбитись

Від московитів.

Бʼється за своє,

За свою волю –

твердо і несхитно -

НарІд наш.

Якщо зброя в нього є.

Везуть додому

москалів в пакЕтах.

Багато вже

розвЕзли по домАх.

Але в Кремлі

сидить кацАп

ну дууже впертий –

І поки не кінчається війнА.

ЛишИвся поки

В мріях той ставОк,

де платиш гроші –

І ловиш вудкою

пліткУ і карасІв,

Де іноді

траплялися хороші

І білі, і дзеркальні

коропИ.

Не йдеш рибалити

ще до світанку.

Сонний

Лежиш,

виттЯ сирЕни ясно чуєш.

Сирена виє,

але знову сходить сонце,

І Україна котрий рік воює…

Завжди, коли до нас прихОдили з війною,

ЗагАрбати хотіли

нас чужинці –

МіцнОю, непохИтною

стінОю

Вставали за Вкраїну

українці.

Завжди, коли до нас прихОдили з війною,

ЗагАрбати хотіли

нас чужинці –

МіцнОю, непохИтною

стінОю

Вставали за Вкраїну

українці.