Не бійся терню — він стелиться долом,

Де біль — там істина, чиста, без солі.

Як в камінь крапля, терпіння гризе —

Хто стискає зуби, той світ бере.

Ходжу, мов тінь, між думок і світил,

Де істина — тиха, де брехня — кричить.

Зло не мине, та і я не минаю,

Краще терпи, ніж на розпач зринаю.

Той, хто терпів — той збудує храм,

(Де страх — там віра стає мечем)

Стань, мов дуб, що не хилить грім,

(Слова — як стріли, та дух — кремінь)

Терпи, терпи — палає суть,

(Гартує серце, як сталь у руту)

Гори, гори — мов світанковий клич,

(Зі мною Бог — і значить: вистоїш)

Терпи, терпи — не весь дощ злий,

(За дощем — веселка, за ніччю — день)

Гори, гори — мов свіча в імлі,

(Кому не болить — той не з людей)

Пішов би — та ноги в крові й зірках,

Дорога — як доля: не кожному мила.

Той, хто в пітьмі, той зорі шука,

І в кожній сльозі — просвітлена сила.

З добром на душі — і в пекло іти,

Бо правда — то меч, не стрічка на грудях.

Не будь, як вітер — то так, то сяк,

Терпи — бо й криця з вогню виходить.

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,

сталить твій дух — тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

ніхто не зіб’є з власної тропи.

На ній і стій, і стрій — допоки скону,

допоки світу й сонця — стій і стій.

Хай шлях — до раю, пекла чи полону —

усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався

до нього сам Господь тебе прирік.

Не той герой, хто втікає в тінь,

(А хто стоїть — навіть сам один)

Не той святий, хто не знав гріха,

(А хто пройшов — і душу зберіг)

Терпи, терпи — палає суть,

(Гартує серце, як сталь у руту)

Гори, гори — мов світанковий клич,

(Зі мною Бог — і значить: вистоїш)

Терпи, терпи — не весь дощ злий,

(За дощем — веселка, за ніччю — день)

Гори, гори — мов свіча в імлі,

(Кому не болить — той не з людей)

(Як терпець урвався — знай, ти живий)

(Як серце палає — знай, ти святий)

(Як сам на дорозі — знай, це твій шлях)

(Терпи, бо в терпінні — ключ від небес)