Аліса у Задзеркаллі. Л. Керрол, переклад В. Наріжної

Дівча малЕ з яснИм чолом,

Замріяне та миле

Чимало літ уже спливло

Життя нас розділило -

Та знову подарунок мій

Пробудить лЮбий Усміх твій

Тебе я бачу уві сні

Твій сміх почути хочу

Немає місця вже мені

В житті твоїм дівочім, -

Тож казку вислухай мою

І пам'ять розбуди свою

Давно я казку цю почав -

На літньому світанні

Коли химери виплітав

Під човника хитання, -

Я не забув ту диво-путь,

Хоч каже час мені - Забудь!

Минуть нарешті дні земні,

І голос часу грізний

ЗвелИть тобі й мені: "Засни!

Пора надвОрі пізня!"

Та ми - мов діти: лютий час

Не зажене до ліжка нас.

Навкруг - мороз, сліпучий сніг,

Вітри гудуть невпИнні,

У нас - луна дитячий сміх,

Вогонь палА в каміні

ПрокАжеш чарівнІ слова -

І знову казка ожива

Нехай собі зимОвий сум

Цю казку огортає

Весела бАрва літніх дум

У ній не вицвітає

НікОли пОдих чорний зла

Моєї казки не здолА

Минуть нарешті дні земні,

І голос часу грізний

Звелить тобі й мені: "Засни!

Пора надвОрі пізня!"

Та ми - мов діти: лютий час

Не зажене до ліжка нас.​