Ой, на го́рі

Там, де зо́рі,

Ой, на горі на високій,

Де від світла сліпне о́ко,

Наш відпочива́є со́кіл...

Козак сла́вний,

Са́мий га́рний -

Знаний се́ред всіх геро́їв,

Що від се́рця і до се́рця -

Козако́м Мама́єм зветься.

Сиди́ть собі під кали́ною

Скарб хова́ за спи́ною,

На світ Бо́жий спогляда́є,

На ко́бзі гра́є,

Горі́лочку попива́є,..

Ніби чу́є: де́сь уни́зу -

Яке́сь колошма́ття,

Звуть його́ на допомо́гу

Се́строньки та бра́ття,

Кума́ пла́че, кум вола́є,

Жі́нка репету́є...

Та він всім їм із гори́

Пока́зує ду́лю.

Каже, до́сить, не зама́йте,

Не моя́ то спра́ва -

Самі́ ви́нні там в усьо́му

Отож й розгріба́йте...

Продали́ся бусурма́нам

Із вла́сної во́лі,

Тож живі́ть тепе́р, іу́ди,

Голо́дні та го́лі!

Й далі сиди́ть під кали́ною

Скарб хова́ за спи́ною,

На світ Бо́жий спогляда́є,

На ко́бзі гра́є,

Горі́лочку попива́є,..

Аж поба́чив наш Госпо́дь

Оте́ неподо́бство,

Оту́ черстві́сть омертві́лу,

Те́ блюзні́рське жло́бство,

І як вга́тить блискави́цей,

Як грома́ми гу́па,

Що в Мама́я з переля́ку

Запала́ла ду́па...

Тож мерщі́й кида́є все,

Ко́ника сідла́є,

Бере́ ша́блю та пісто́ль

Й в похі́д вируша́є...

А в доро́зі мо́лить

Ді́ву Марі́ю,

Що́би врятува́ла

Від Бо́жого гні́ву...

Й бу́де би́тися як слід

На со́вість, як тре́ба,..

Так, як вчи́ли ба́тько й дід,..

Й до́сі вча́ть із Не́ба..

За Христо́ву ві́ру

Й за наро́дну во́лю

На́віть до заги́ну,

В при́клад нам з тобо́ю...

Так і за́раз ми живе́м

Ніч за ні́ччу, день за дне́м...

По́ки рак не сви́сне

А пі́вень не клю́не,

Ніхто́ нікуди́ не пі́де

Й нічо́го не бу́де...

Ніхто́ нікуди́ не пі́де

Й нічо́го не бу́де,

Бо такі́ ми козаки́...

Такі́ ми вже лю́ди...