КОТИТЬСЯ_ВІЗОК_(Весільна/Обрядова)

Зацвіла калина рання, гілля похилила.

Молода дівчина - Ганя, сльози обронила...

Розплітає мати косу, стрічки відбирає.

Вона доню-ластівочку, в світ з гнізда пускає...

Котиться візок від броду, до нової хати,

Журить Ганя свою вроду, плачуть батько й мати.

Місяць ясний світить в небі, зірочками грає,

Батько інший в дім до себе, молоду приймає.

Вздовж вузької стежки-смужки, трави шелестіли,

А за нею слідом дружки в танці полетіли.

Хустка біла голову вкриває, дівоцтво ховає,

В церкві свічка догорає, долю вберігає.

Стала Ганя з нареченим, мов тополя гнучка,

Їх кохання об'єднало, злилися обручки.

Вже тепер в них спільна доля, спільне їхнє ложе,

Хай на все знайдеться воля, а Бог - допоможе!

З того дня і аж до-нині — ранки вже сімейні,

Пахне хліб на скатертині, клопоти буденні.

Серед нив широких, вітер виграває,

Те, що щастя любить тишу - Ганя тепер знає!