**[ Intro ]**

...

...

Сцена. Завіса. Прожектор б'є в обличчя.

Вірші — моя зброя, рими — протиріччя.

Слова — гострі леза, думки — вічні битви.

В цьому ґето-театрі я — сучасний Шекспір.

**[ Verse 1 ]**

Крізь імлу століть, через прірви й свавілля,

Несу правду в словах, ніби світло в знесиллі.

Порохно систем, закарбоване в душах,

Старі пергаменти на битому склі я слухав.

Сірі мури, спальні райони, клітки бетонні,

Та думки мої вільні, як прадавні коні.

Забобони й страхи, що віками плелися,

Розбиваю я ритмом, як кулею списи.

Моя лексика — діжа, де бродять часи,

Архаїзми-перлини я нанизую на списи.

В говірці моїй — пращурів мудрі знаки,

Кожен біт — як ворожіння давньої відьмаки.

Дивоглядно, химерно, крізь лаштунки буття,

Проникаю у серця, ніби в інше життя.

Слова моï — це не тільки літери й звуки,

Це крик поколінь, це прадавні науки.

**[ Chorus ]**

Сучасний Шекспір на розбитій сцені,

Пише криваві сонети у венах.

Підвали, горища — мої бастіони,

Ламаю канони, як старі закони.

Сучасний Шекспір із серцем у битах,

Історії з вулиць, що правдою вмиті.

Життя — моя п'єса, де кожен рядок —

Це згусток болю і радості строк.

**[ Verse 2 ]**

Плин часу незримий, ми всі — лиш пилини,

Але слово моє прорізає глибини.

Сурма золота у рум'яному небі,

Сполохає птахів і розбудить погребні.

Я ткач словесний, метафор володар,

Рими мої — наче блискавки в водах.

Хай багно буденності й тлінні принади,

Не зламають мій дух, не зруйнують громади.

Козацькі думи, весільні пісні заплітаю,

В чужинецькі ритми, ніби скарб заховаю.

Кожен звук — це ключ до таємної брами,

Де минуле й майбутнє говорять віками.

Блукаю між світами, як привид опівночі,

Шукаю сенс життя у словах опівсонних.

Лаштунки реальності тріщать і рвуться,

Коли вірші мої на вулицях б'ються.

**[ Bridge ]**

У темряві століть горять мої слова,

Як смолоскипи давні, як зірка світова.

Не треба оплесків, не треба й каяття,

Лише почуй мене крізь кола забуття.

**[ Verse 3 ]**

Розкриваю книгу життя на сторінці,

Де записані долі, немов у гостинці.

Верлібри й сонети, балади і думи,

В них душа моя грає, як вітер у струни.

Я сплітаю слова, як гончар свої глеки,

Наповнюю змістом, тримаю далеко.

Від пустих базікань та марних обіцянок,

Моя мова — то зброя, а кожен рядок — то ранок.

Зазирни у глибінь, там побачиш корені,

Наших предків могутніх, що стоять непокорені.

В кожнім слові — історія, в кожній фразі — безодня,

Так говорю я правду, хоч вона й холодна.

Є слова, що палають, ніби жар у печі,

Є слова, що лікують, наче бальзам на плечі.

Я плекаю їх всі, як дітей своїх рідних,

Бо в мові моїй — і минуле, й майбутнє видно.

**[ Final Chorus ]**

Сучасний Шекспір на розбитій сцені,

Пише криваві сонети у венах.

Підвали, горища — мої бастіони,

Ламаю канони, як старі закони.

Сучасний Шекспір із серцем у битах,

Історії з вулиць, що правдою вмиті.

Життя — моя п'єса, де кожен рядок —

Це згусток болю і радості строк.

**[ Outro ]**

Я — сучасний Шекспір, моя зброя — пісні,

Доки б'ється серце, доти звучать вірші.