Якщо ти стійко зносиш глум нещирих,

Що, павши духом, шлють тобі докір,

Якщо у собі певен між зневіри,

Та з сумнівів урок береш таки.

Якщо в чеканні ти не знаєш втоми,

Не ходиш пішаком в облудній грі,

Цноту не ставиш на показ нікому,

На душу не береш зневиди гріх.

Якщо ти не живеш у сніннях і не

Стаєш безплідних дум своїх рабом,

А як Біду чи Успіх раптом стрінеш,

Не схилишся під їх важким горбом

І стерпиш, як слова твої покривить

Негідник. Як з усіх натужних жил

Відроджуєш свій світ, коли у прірву

Летить усе, чим ти боровся й жив.

Як зможеш все віддати без остатку,

Без жалю все поставити на стіл, —

Програвшися ж, почати бій спочатку,

В мовчанні гордім втрату цю знести.

Як змусиш свої Серце, Нерви, Жили

Служить тобі, хоч силу відбере

Життя в бою важкім, й дарує крила

Лиш владний поклик Долі: "Уперед!"

Як будеш за свого усюди: чи то

З народом простим ти, чи з королем.

Якщо в твоїй душі не зна зродити

Ні ворог, ані друг образи щем...

Хай час біжить! Невтомний біг хвилини

Ущерть наповнить смислом ти зумій!

Тоді я зможу мовить: ти – Людина,

Твоя – Земля і все, що є на ній.

Переклад В. Стуса