Тиша давить, як бетонна стіна,

В голові лиш відчай, біль і війна.

Я загубився в лабіринті думок,

І кожен крок - це ледь чутний крик.

Руїни мрій, розбиті дзеркала,

Де правда з брехнею руки подала.

Я бачу тіні, що танцюють в темноті,

І чую голоси, що шепочуть: [PAUSE] "Ти - ніхто!"

Я - попіл, що злітає в нікуди,

Я - відлуння болю, що лунає всюди.

Я - той, хто загубив свою дорогу,

Але я встану, я переможу!

Ці стіни тиснуть, не дають дихнуть,

Я хочу вирватись, я хочу крикнуть.

Але слова застрягли в горлі, як камінь,

І я мовчу, як приречений в'язень.

Я - попіл, що злітає в нікуди,

Я - відлуння болю, що лунає всюди.

Я - той, хто загубив свою дорогу,

Але я встану, я переможу!

Я знаю, що не сам у цій боротьбі,

Є ті, хто поруч, хто підтримає мене.

І разом ми зламаємо ці ланцюги,

Ми вирвемось з цієї темряви!

Я - попіл, що злітає в нікуди,

Я - відлуння болю, що лунає всюди.

Я - той, хто загубив свою дорогу,

Але я встану, я переможу!

Я встану! Я переможу!

Я - попіл, що стане вогнем!