Знаєш, казали, що березень лагідним буде,

Знаєш, а вікна темніють, сховавшись у бруді.

Знаєш, я гублюсь між думками й відлунням,

Знаєш, це нестерпно — мовчати про тебе.

(Ти відчуваєш?) Як знову стискається серце.

(Ти розумієш?) Минуле назад не вернеться.

Знову це місто потоне в теплих обіймах,

Вітер шепоче слова, що лишились.

Знаєш, ця музика голову кружить,

Значить, ми ще не забуті.

Знаєш, ночами немає вже спокою й тиші,

Книги мовчать — їх сторінки холодні.

Знаєш, лечу я в безодню за каменепадом,

Знаєш, без тебе все не так солодко.

(Ти відчуваєш?) Як знову серце стискає.

(Ти розумієш?) Це щось, що ніхто не зламає.

Знову це місто потоне в теплих обіймах,

Вітер шепоче слова, що лишились.

Знаєш, ця музика голову кружить,

Значить, ми ще не забуті.

Березень теплий, та всередині лід,

Вітер несе мої спогади в ніч.

Хто я для тебе — питання без відповідей,

Місто без нас вже не світиться в вікнах.

Кожен мій крок — ніби лезо по склу,

Серце стискає, як бейс у біту.

Чуєш, ця музика — наші розмови,

Слова між рядків, що ніхто не говорить.

Не відпускай, ще секунда — і в штиль,

Наші думки, ніби дим, ще хмільні.

Березень лагідний — тільки не нам,

Гріє комусь, хто не стерся з програм.

Не відпускай (не відпускай),

Ніч розчиняє всі межі,

Звуки у ритмі сердечнім,

Поки ще поруч ти десь.

(Ти відчуваєш?) Як знову стискається серце.

(Ти розумієш?) Минуле назад не вернеться.

(Ти відчуваєш?) Як знову серце стискає.

(Ти розумієш?) Це щось, що ніхто не зламає.

Знову це місто потоне в теплих обіймах,

Вітер шепоче слова, що лишились.

Знаєш, ця музика голову кружить,

Значить, ми ще не забуті.

Знаєш, цей вересень буде без нас,

Та пам'ять залишить на спомин цей час.

(Знаєш…)