Лао Цзи - 1. Шлях без імені

Шлях без імені — полиновий дим,

Що тане у чистому полі.

Назвеш — і він стане просто пустим,

Як видих назустріч долі.

Він — пауза, що увійшла в наш дім

До першого слова чи кроку.

Він — простір між подихом твоїм й моїм,

Наповнений сном і спокоєм.

Ім’я — наче дотик, що будить ріку,

І змушує хвилі звучати.

Ім’я — це коли я тебе визнаю́

І вчуся тебе не втрачати.

«Ти є», — шепочу. «Я є», — кажеш ти.

І зводяться два береги.

Між нами тепер будуть вічно плисти

І наші світи, і борги.

(Споглядаю...)

Споглядаю — не прагну.

(Відпускаю...)

Відпускаю — й тримаю.

Із тиші — у погляд, із погляду — в річ,

Де смуток і радість з єдиного сну.

Це Шлях, що нас ділить на день і на ніч,

Щоб знову з’єднати в одну.

Я є. І Ти є.

І світло між нами живе.

В твоїх очах — неба глибинний кришталь,

В моїх — океанська повінь.

Та бачать вони одну й ту ж саму даль

Із тисячі наших несповідей!

Ми — дві половини єдиного дня,

Що мовчки цвіте у безкраї...

Де тиша у подиху струмом дзвенить,

А струм у мовчання вертає.

Споглядаю — не прагну.

Відпускаю — й тримаю.

Із тиші — у погляд, із погляду — в річ,

Де смуток і радість з єдиного сну.

Це Шлях, що нас ділить на день і на ніч,

Щоб знову з’єднати в одну.

Я є. І Ти є.

І світло між нами живе.