(Verse 1)

Сиджу на самоті, дивлюсь у небо синє,

Куди летить мій час, де стежка до мети?

Душа шукає світла, мов пташка та неспинна,

І хоче зрозуміти, хто я є, і хто є ти.

Питання у думках, неначе зорі впалі,

Чи є в кінці дороги той жаданий спокій?

Чи лиш ілюзія миттєва, що її ми назвали

Просвітленням, шляхом, що до себе в'ється довший?

(Chorus)

І кожен крок — це вибір, і кожен вдих — урок,

Пізнання глибин, що в нас самих дрімають.

Мовчання розкриває неписаний рядок,

Де істини прості, мов джерело, співають.

І цей незримий шлях, він крізь тумани в'ється,

До того світла, що за обрієм чекає.

Коли душа у вільний танець віддається,

І тихе розуміння серце осяває.

(Verse 2)

Ми шукаєм знання у книжках, в давніх свитках,

А відповідь лежить у тиші, у глибині.

Коли відпустить розум полонену нитку,

І все зайве відійде, розчинившись у вісні.

Немає гучних слів, не треба зайвих рухів,

Лиш спокій і прийняття, що є воно, як є.

І відчуття єдності, що крізь століття чути,

Коли душа з Космосом тихо розмовляє своє.

(Bridge)

Може, просвітлення — це не раптовий спалах,

А лиш крок за кроком, що веде до дня.

Приймаєш світ, як є, без жодних вагань,

І розумієш: ти і є та Вічна Зоря.

(Chorus)

І кожен крок — це вибір, і кожен вдих — урок,

Пізнання глибин, що в нас самих дрімають.

Мовчання розкриває неписаний рядок,

Де істини прості, мов джерело, співають.

І цей незримий шлях, він крізь тумани в'ється,

До того світла, що за обрієм чекає.

Коли душа у вільний танець віддається,

І тихе розуміння серце осяває.