Іван Коваленко «У хлібах»

Пада промінь сонцесяйний

На хлібів золотоплес,

Я сьогодні незвичайний,

Розхвильований увесь.

Я розкрилений і мрійний,

Опромінений теплом,

Все блукаю неспокійно

Десь далеко за селом.

У хлібах, де серце мріє,

Де дорога в небеса,

Я шукаю твої очі,

Що світяться, мов роса.

Мрію, може, ненароком,

Яснозору і легку,

Стріну в полі златооку,

Заусмішену таку.

У хлібах, де серце мріє,

Де дорога в небеса,

Я знайду тебе єдину,

Ти – моя жива краса.

Не топтати ж жито спіле,

Не ламать його красу,

Тебе, злякано-зраділу,

На руках я понесу.

Стиглий колос злотогранний

Тихо так зашелестить,

І тобі у очі гляне

Обезхмарена блакить.